«Чую за півметра, як риба рухає хвостом у воді»

Валерій Чамлай ловить коропів руками

46-річний Валерій Чамлай із Тального Черкаської області – затятий рибалка. Останні 15 років не користується ні вудками, ні спінінгами, ані сітками. Ловить рибу голими руками. Місцеві рибалки ненавидять чоловіка. Вважають його браконьєром. Знімають про нього ролики й виставляють відео в Ютубі.

Домовляємося про зустріч заздалегідь. Однак Валерій кілька разів скасовує похід на річку.

– Дощ пішов, похолодало, – каже. – Підемо іншого разу.

Наступні вихідні чоловік працює. На третій тиждень відмовляється, бо Гордашівська ГЕС на річці Гірський Тікич спустила воду.

– Як іде велика вода, я ловити не можу. Рибі є куди тікати, – пояснює.

Нарешті телефонує.

– Чекаю тебе на Макотерчику через 15 хвилин. Зустрічаємося біля водопою.

Поспіхом збираюся й біжу. На місці ще чекаю 5 хвилин. Макотерчик – улоговина між двома горбами. Місцеві байкери облаштували його під мотодром. Гірський Тікич – вузька річка. Від сили має 30 метрів у ширину. Береги заросли очеретом. Через кожних 20-30 метрів – у воді лежить повалене дерево.

Нарешті з’являється Валерій. Він вище середнього зросту й погано вимовляє літеру «р». Одягнений у зелену футболку, такого ж кольору кепку, чорні штани й гумові чоботи по коліна. За спиною – білий мішок від цукру.

– Вітаю тебе з днем рибака! Пам’ятаю, ти в дитинстві теж на Тікичі сидів, – каже.

Валерій іде з порожніми руками. У нього – жодних засобів лову.

– Я ловлю рибу старовинним дідівським методом. В Тальному ніхто так не ловить. Мені нічого не треба – ні вудок, ні спінінгів. Рибу беру наосліп, бо у воді нічого не видно. Маю дуже чутливі руки – за півметра чую як риба рухає хвостом у воді. Одним рухом притискаю її до дна, а іншим – витягую на поверхню.

– То це не дідівський метод, – кажу. – Це первісні люди так рибу ловили.

Валерій сміється.

– Хай буде й так, – каже. Видивляється місце, звідки почати.

– Я виріс на Тікичі, – каже. – У сім років надивився як дядьки хватками (Знаряддя браконьєрів. Інша назва – павук – ГПУ) ловлять рибу. Побачив у матері на вікні нову тюль. Дочекався поки вона піде на роботу. Зняв і побіг ловити рибу. Заялозив її в брудній воді. Думав відстіраю, але нічого не вийшло. Від матері влетіло по перше число.

– Паском била? – питаю.

– Якби ж то! Виламала прута (лозину – ГПУ) й такого дала, що кілька днів не міг сісти. Тюль наприкінці 70-их років дорого коштувала.

Проходить ще із десяток метрів. Дивиться чи нема за поворотом річки рибалок. Бачить одного й повертає назад.

– Я при них ловити не можу. Кричать і сваряться. Обзивають браконьєром, обіцяють поліцію викликати. Хоча вони мають вудки й спінінги. Сидять на березі щодня. А я раз на тиждень вийду на півгодинки побродити.

Зупиняється.

– Ось тут буду заходити, – каже.

На повороті річки іде у воду. Не роздягається – так і бреде в штанах, чоботях і футболці.

– Головне, – скаламутити воду вище за течією, – каже. – Риба перестає бачити. Забивається під корчі, між коріння очерету. Можна говорити, кричати – вона з місця не рушить. Стоятиме поки я її не візьму.

Чалапає по очерету. На протилежному березі річки починає дзявкотіти малий рудий собака. Біля нього пасуться три кози. Поруч спить власник тварин – чоловік років 35. Він прокидається й уважно спостерігає за рухами Валерія.

– Ніколи не бачив, як руками рибу ловлять, – зізнається.

Тим часом Чамлай повертається на місце, де заходив. Стає у воді навприсядки. Футболка умить стає мокрою. Сухим залишається лише кутик на спині біля шиї. Валерій починає руками вивчати дно.

– Вчора побачив, що порвався садок (рибальська металева сітка – ГПУ). Треба було залатати та нема часу. Тому взяв мішка.

Продовжує навколішки шпортати дном. Запитую, як почав ловити руками.

– Якось пішов на водосховище Гордашівської ГЕС. Це мені було років тридцять мабуть. Ну вже жонатий був, солідний чоловік. Просидів увесь день із вудками й кльову не бачив. Коли дивлюся – риба ходить у сусідньому очереті. Від постійних ударів той хилитається. «Ану, – думаю, спробую ловити руками». Заліз і зловив відро карасів. Тоді зрозумів, що я матиму улов любого дня і за любої погоди. Викинув вудки, спінінги й почав ловити руками. Ніхто мене не вчив. Техніку вдосконалював на сільських ставках. Восени їх спускають і в річечку набивається повно риби. Ось там я й навчився брати рибу руками. Зараз у ставки не пролізеш, бо вони всі в оренді. А річка що? Мала вода – можна ловити. Велика – риби не побачиш.

Валерій залазить під вербу на протилежному березі й шурує там хвилин 10-15.

– Юрко, плохо дєло, – кричить звідти. – Вода прибуває. ГЕС почав спускати.

У мене псується настрій.

– Не пхинькай, – каже Чамлай. – В мене вже кіло риби є.

– Та ти що! – радію. – Ану покажи.

Валерій бреде до мене. Мішок тримає у руці. Розгортає і показує з десяток карасів розміром на долоньку.

– Та коли ж ти їх упіймав? – дивуюся.

– Тільки-но, – каже. – За руками треба слідкувати. Зараз я тобі покажу.

Бреде за течією до найближчого латаття. Це цвіте жовтими квітами водяна лілія. Чамлай присідає. Нишпорить руками. Дістає з води карася.

– Малий. Я таких відпускаю.

Кидає рибу у мій бік. Карась плюскається у воду й тікає в протилежний бік із величезною швидкістю. Чамлай знову нишпорить. Відпускає ще три штуки.

– А оце вже гарний карась, – дістає рибину вагою грамів у 200. Кидає до мішка.

Знову присідає. Не розраховує сили й занурюється з головою. Кепка починає пливти за течією. Валерій виниряє, хапає її й натягає на голову.

– Найбільшу рибину яку я ловив руками – короп на два кілограми. Більшого втримати не можу. Він б’ється ніби в конвульсіях і виривається. Але кілька брав на два кіло. Нічого особливого. Стоїть там, де й карасі. Найважче брати лина – він слизький. Але линів у Тікичі майже не лишилося. Дуже важко дається щука – вона сильна й слизька. Більшу ніж на кіло не втримую. Зате судака ловити – одне задоволення. Він стоїть на течії по піщаному дну. Луска шершава, є за що вхопити.

Валерій зупиняється й дивиться на камінь, що лежить неподалік берега.

– Бач, як вода прибуває! – показує рукою. – Коли ми йшли, цей камінь був сухий. А зараз увесь у воді. Якби не велика вода, взяли би сьогодні кілограмів сім риби. А так вона відчуває сильну течію й тікає туди.

Розповідає, що одного разу вхопив ондатру.

– Діло було увечері, темніло. Запустив руку між очерет. Чую слизьке щось. Потягнув. Дивлюся – ондатра. У повітрі повертається як собака і хоче вхопити мене за руку. Відпустив миттєво. Ще мені лептоспірозу не хватало.

Бреде від берега до берега. На глибині пливе у чоботях. Знову присідає.

– О, рак попався, – показує. – Моє перше правило – ніколи не лазити в норах на березі. В норі сидить ондатра або гадюка. Лептоспіроз гарантовано.

Валерій бачить велике повалене дерево. Йде до нього.

– Юрко, бачиш карася? – показує здалеку. – Непоганий такий попався, – кидає здобич до мішка й присідає знову. – Рибу видає хвіст. Найменший рух і я вже біля неї. Скільки в мене було учнів – лише один навчився брати. Малий ще. Його теж Валєркою звати. Батько в нього воював в АТО. У решти не виходить. Руки не чутливі.

Замовкає.

– Бубиря вловив, – оголошує. Виходить на мілину й струшує п’явок із рук. Збиває їх щиглем. Згодом місце укусу змиває водою. – Вони ж корисні, – сміється. – Після рибалки йду додому й першим ділом змащую руки гелем після гоління. Зимою трохи гірше. Руки дубіють і не відчувають болі. Пару разів капітально порізався.

Бачить німе запитання в моїх очах.

– Да, я й зимою ловлю. Коли льоду ще нема. Хоча пару разів ловив і по льоду. Одягаю гумовий костюм і вперед! Хоча літом, канєшно, найкраще.

Замовкає.

– Піду ще під тим деревом спробую, – показує рукою.

– Блін, тут дохлий карась плаває, – бере рибину за хвоста й кидає на течію. – Риби за останні 10 років у річці стало реально менше. У неї три вороги – ГЕС, цукрозавод і браконьєри. Останні б’ють електровудками. Кілька днів тому лазила тут компанія. Не наші, бо по-руськи говорили. Коли б’ють електрикою вся риба зразу не спливає. Буває одійде. Або випливе за 20 хвилин. А тоді валяється дохла. Серед браконьєрів – колишні міліціонери. ГЕС теж шкодить. Спускає воду. Карась іде на мілину нереститися. Потім вода спадає, а ікра залишається на березі. Цукрозавод труїть річку цілий рік. Восени варять цукор, а потім економлять електрику й не подають нечистоти у відстійники, а залишають у ямі. Піде дощ і все опиняється в річці.

Під деревом товчеться 20 хвилин.

– Гоню рибу до берега, – пояснює. – Якби була мала вода, я би її всю тут уловив. А так їй є куди тікати, – бідкається.

За годину у торбі Валерія – три кілограми карасів. Від початку він пройшов не більше сотні метрів.

– Ну ось, на сковорідку наловив, – посміхається. – Можемо збиратися. Я колись продавав рибу на базарі. Зараз покинув. Ловлю тільки для себе.

Вилазить із води й стягує брудну мокру футболку. Знімає зі спини й живота три великі жирні п’явки.

– Рибаків не люблю. Дурний народ і заздрісний. Ти уяви, він сидить зі спінінгом цілий день і нічого не вловить. А я за півчаса маю три кілограми. Кричать, сваряться. Знімають відео. Грозяться поліцію викликати. Є такі дурні, що навмисне накидають битого скла туди, де я ходжу.

Йде додому з голим торсом.

– Підемо, глянеш, яка в мене риба в холодильнику лежить!

Вдома виймає з холодильника кілька карасів грамів на 300 вагою і одного судака. Фотографується з ними.

– Це ти на базарі впіймав? – запитую.

– Ти що? – ображається. – Я на базарі рибу років двадцять не купую.

До миски підбігають троє котів. Валерій не гонить їх.

– Вони не голодні, – пояснює.

Валерій Чамлай, 46 років. Народився в місті Тальне, закінчив місцеву школу №1. Згодом учився в Городищенському ПТУ на слюсаря. Служив в армії в Новосибірську. З набуттям Україною незалежності мати перевела його у військову частину в місто Умань. Понад 10 років працював на місцевому цукрозаводі. Згодом покинув і влаштувався листоношею. Зараз супроводжує автомобілі з поштою в сусідній Маньківський район.

Одружений удруге. З дружиною Наталією народився в один рік і один день – 8 червня 1972 року. Матері лежали в пологовому в одній палаті. Тепер іменини святкують разом. Від першого шлюбу має дорослу доньку.

Колекціонує журнали на військову тематику. Любить шахи. Вболіває за київське «Динамо».

Юрій СТРИГУН

Избранные посты
Недавние посты
Архив
Поиск по тегам
Мы в соцсетях
  • Facebook Basic Square
  • Twitter Basic Square
  • Google+ Basic Square

Copyright © 2014. Всі права захищені.

  • White Facebook Icon
  • White Twitter Icon
  • Google+ Clean