Леонід Биков приїздив у Деньги колгоспним автомобілем

Це було відразу після зйомок фільму «В бій ідуть лише старики» У грудні актору і режисеру Леоніду Бикову виповнилося би 90 років. Биков знявся в головній ролі в фільмі «Максим Перепелиця». Був режисером фільму «В бій ідуть лише старики» та «Ати-бати, йшли солдати». На Черкащині є село, де добре пам’ятають Леоніда Федоровича. У 1973 році актор і режисер провів творчу зустріч в Деньгах Золотоніського району. – Добре пам’ятаю, що це була пізня осінь 1973 року, – згадує 66-річний Анатолій Воропай. – Квіти йому збирали мало не за тим сценарієм, як у фільмі «Максим Перепелиця». Биков приїхав старенькою колгоспною машиною ГАЗ-69. Його зустрів і привіз Кикоть Степан Іванович. Цей чоловік раптово помер цього року. Тоді в 1973 році режисер щойно закінчив зйомки фільму «В бій ідуть лише старики». На екрани кіно вийшло лише наступного 1974 року. Добре пам’ятаю, що клуб був заповнений. Грав сільський духовий оркестр. Ним керував місцевий житель, фронтовик, орденоносець Григорій Калініченко. Це був дуже серйозний дядько. Батьки намагалися віддати своїх дітей у науку, як вони казали «до Гриця». Калініченко не дозволяв бешкетувати й учив дітей музиці на совість. Хоч тоді не було інтернету, але актора й режисера Бикова знали всі. Особливо пам’ятали його за роллю Максима Перепелиці та Альошки у фільмі «Альошкина любов». Биков був у строгому костюмі із краваткою. Окрім Леоніда Федоровича з ним приїхав оператор кіноустановки. Биков показував фрагменти уже знятих і відомих фільмів і коментував їх. Дядьки-колгоспники трохи посиділи, а тоді почали швендяти на перекур. – Будь ласка, припиніть ходити, – попросив режисер. Двері зачинили і ніхто більше ними не рипав. – У цю мить він мені здався високим, хоча насправді режисер був невисокого зросту, – згадує Воропай. – Найважче в нашій роботі – змусити людей плакати в драматичних фільмах чи трагедіях, – розповідав Леонід Федорович. – Але це не йде ні в яке порівняння із комедійними фільмами. Бо ще важче змусити людину сміятися, коли їй цього зовсім не хочеться. Режисер говорив не завченими і правильними фразами. Переривав свою розповідь анекдотами. Звісно, не на політичні теми, а на житейські. Вже після зустрічі Бикову довго аплодували. Селяни просили приїхати іще. – Гроші за концерт виплатили із колгоспної каси. Суму я не пам’ятаю, але вона була невеликою, – каже Анатолій Юхимович. – Приблизно, рублів п’ятдесят. Тоді у кожній профспілці були передбачені кошти на культурно-масову роботу. Увечері Степан Кикоть відвіз режисера й помічників на залізницю в Золотоношу. В ті часи о 12 годині ночі через Золотоношу йшов поїзд Кіровоград – Київ. – Провів аж до перону, – розповідав із гордістю Степан Іванович.

У 1960-80-их роках у Деньгах зняли кілька фільмів. Почалося все з кінокомедії «Капроновые сети». Потім була воєнна драма «На київському напрямку», фільм «Разрешите взлет», комедія за мотивами оповідань Остапа Вишні «Ні пуху, ні пера». Останнім був широкоформатний фільм «Якщо ворог не здається…» Загалом у Деньгах жили і знімалися радянські актори Микола Крючков, Леонід Луспекаєв, Костянтин Степанков, Микола Яковченко, Анатолій Папанов, Валентин Гафт, Олександр Биструшкін. Більше в Деньги Леонід Биков не приїздив. Він загинув в автомобільній катастрофі біля селища Димер Київської області 11 квітня 1979 року.