Черкасець В’ячеслав Кантур висадить 10 гектарів ківі


Рослина витримує 28 градусів морозу

64-річний черкасець В’ячеслав Кантур зустрічає на порозі власного будинку неподалік обласної лікарні. Відразу за воротами росте лоза екзотичного фрукту ківі. Цей фрукт пан В’ячеслав вирішив вирощувати в Україні на промисловій основі. За кілька років збирається укладати контракти в Європу на мільйони доларів.

– Оце однорічна рослина, – показує. Плодоносити буде на четвертий рік. Маю морозостійкі сорти, які купував на Закарпатті. Витримують до 28 градусів морозу. Сорт вивів професор Стратон із Ужгорода. Загалом присвятив цьому 27 років життя. Але тепер Україна є шостою країною Європи, де росте ківі – після Італії, Іспанії, Греції, Туреччини й Португалії. Порівнювати їхній клімат із нашим неможливо.

В’ячеслав Григорович за фахом – будівельник. Народився в Сумській області в Шосткинському районі.

– З дитинства і юності мав одну особливість, яка відрізняла мене від решти однолітків – страшенно любив експериментувати, випробовувати все нове. Працювати по одній застарілій схемі не міг, – розказує.

Запрошує під навіс. Тут стоїть міцний дерев’яний стіл та лавки з колод. Удалині – камін.

– Після армії працював трактористом у колгоспі в Сумській області. До тракторної бригади треба було добиратися низиною через болото. Іван каже: «Болотом треба їхати на великій швидкості. Бо як зупинишся – затягне». Якось Іван перепив і не вийшов на роботу. Я поїхав сам. Посеред болота вирішив зупинитися. Трактор моментально почало затягувати. Я злякався. Побіг до дядьків у тракторну бригаду. Кажу – заглох посеред болота. Пригналися. Я пірнав кілька разів, але не зміг учепити троса. Котрийсь із дядьків сам пірнув. Причепили й витягли. Намулу набралося у всі щілини. Мив до вечора. Ніби все видраяв. Зранку прийшов Іван.

– Ну що, спробував? – дивиться на мене.

Кантур веде в глибину подвір’я. Зупиняється біля великого дубу.

– Вік дерева – 360 років, – пояснює. – Ось тут було велетенське дупло. Я залив його цементом, зрізав стару ушкоджену кору. Тепер усе заросло й дерево здорове, – пояснює.

– Після армії батьки переїхали в Черкаси і я за ними. Вступив тут на будівельний факультет місцевого філіалу Київського політехнічного інституту. Згодом пішов працювати у відділ капітального будівництва. Починав старшим інженером, закінчував – заступником генерального директора. Вже тоді намагався впроваджувати передові технології – сипали під майбутній фундамент подушку із щебня й трамбували. Так виходив міцнішим фундамент і менше треба було витрачати арматури, цементу, піску. Згодом запровадили нову передову технологію прокладання теплотраси. Закопували їх у бітумній суміші. Так не було конденсації, труби не іржавіли. За дозволом їздив аж у Москву. Там мусив випити із людиною, від якою залежав дозвіл, три банки самогону, але дозвіл отримав. Першим почав запроваджувати утеплення будинків в Україні. У 1995 році побачив таке диво в Німеччині. З мене сміялися колеги по роботі. Казали: ось технології, ось матеріали – бери й будуй. Навіщо ти експериментуєш? Нащо тобі те утеплення? Але я себе змінити не міг. Тепер живу в будинку на 450 квадратів, маю басейн, а ті, що не хотіли змінюватися – досі в неутеплених квартирах багатоповерхівок.

Після розпаду Союзу Кантур почав працювати над технологією очистки жирних стоків – на м’ясокомбінатах і молокозаводах.

– Якщо неочищена жирна вода потрапить у річку й корова звідти нап’ється – здохне за дві години. Знайомий із Білорусі украв у В’єтнамі банку з бактеріями, які очищали подібні стоки. Відкрили фірму в Україні. Працівники санстанцій не вірили, що таке може бути – з відстійників текла абсолютно чиста вода. Років за десять після незалежності почало оживати будівництво. Я зайнявся утепленням. Знайшов потужну американську фірму. Американці із фірми «Сенерджі» хотіли відкрити завод в Україні на умовах 50% на 50%. Україні треба було вкласти 3 мільярди доларів. Стільки ж давали партнери. Однак у держави тоді грошей не було. Проект закрили.

Перед нападом Росії В’ячеслав Григорович працював у Криму.

– Там утеплював будинки. У Криму була дуже прискіплива інспекція. У Черкасах, якщо хочеш отримати документ про утеплення – мусиш дати інспектору 200 доларів хабара. У Криму було не так – все на совість. До 2014 мав там будинок і готель. Як тільки зайшли росіяни – все забрали. Втратив 1,5 мільйона доларів. Навіть якщо Крим повернеться – більше туди не поїду. Гнилі люди, зрадники.

Каже, що в Черкасах теж не пощастило.

– Збудували об’єкт, а замовник не розрахувався. Інші б на моєму місці так і пояснили би будівельникам. Але я розрахувався повністю із власних коштів. Тому в 60 років залишився без усіх заощаджень. Однак це мене лише стимулювало. Вирішив зайнятися сільським господарством. Поліз в інтернет. Три дні нічого путнього не знаходив. Пшеницею, яка приносить 300 доларів із гектара нізащо займатися не буду. Шукав нове, оригінальне й екзотичне. Бажано, аби займало небагато землі й приносило гарний урожай. Отак натрапив на Стратона і його саджанці ківі. Поїхав в Ужгород і на власні очі побачив урожай, який той зібрав в Ужгороді. Купив у нього 100 саджанців по 10 доларів. Все повіз до друга в Старосілля. Один саджанець лишив собі. У друга ставок виходить у город. Посадили. Але в бізнесі не можна працювати із друзями. Краще – з чужими людьми. Бо понадієшся на друга, а він недопрацює. Ківі – дуже вибаглива ліана. Її батьківщина – Нова Зеландія. У період мусонних дощів потребує багато вологи. В перший рік треба поливати щодня – відро зранку, відро – увечері. Навіть після дощів. У наступні роки – менше поливу. Воду споживає через листя. А в перший рік – лише через корінь. Коротше, після зими пропали всі саджанці окрім одного – того, що посадив удома. Я проаналізував помилки і все почав спочатку. Зараз маю 490 саджанців на площі 0,5 гектара. А садив 500. Вирощую їх разом із іншим фермером. Вклав 20 тисяч доларів. Днями приїздив Стратон. Не вірив, що може перезимувати такий великий відсоток. Наступного року засадимо 5 гектарів. Згодом доведемо цифру до 10. В Україні можна продати оптом по 1 євро. В Європі попит більший – 3 євро. Особливо люблять ківі в Скандинавії. Там без нього не обходиться жоден салат. Попит задовольняється лише на 60%. Думаю за кілька років матиму мільйони доларів. Бо ківі не потребує багато рук і великого догляду. А прибуток дає величезний – 80 тисяч євро з гектара. Оце заохочує до праці.

В’ячеслав Григорович каже, що з часом планує зайнятися переробкою.

– На продаж ідуть лише добірні плоди – від 90 до 110 грамів. А ті, що важитимуть 30 – перероблятиму. У ківі є всі вітаміни. А вітаміну С удесятеро більше аніж в лимоні. У період цвітіння рослина дасть фору знаменитій сакурі. Аромат – просто божественний. Бджоли носять неймовірний мед. 100-грамова баночка коштує в Європі 25 євро. Однак якщо вирощувати ківі треба знати тисячі нюансів. Ось наприклад пішло перше тепло – ліана пускає сік. І це лише при 2 градусах тепла. А потім повертаються холоди – стебло рве від морозу. Тому я на зиму відв’язую ліану від опори й кладу в автомобільну шину. Усе закидую листям. Ранньою весною довкола кореня розкидаю солому – щоби земля не швидко розмерзалася. Піде перше тепло – а сік не дійде до стебла, бо ґрунт ще не розмерзся.

Кантур каже, що в ківі нема шкідників. Ті, що є в Україні, його не чіпають, бо ківі для них – новинка. Тому можна не кропити й вирощувати екологічно чистий продукт, який ще більше цінуватимуть на Заході.

В’ячеслав Кантур має троє дітей – сина й дві доньки та онуків.

Избранные посты
Недавние посты