Весільна сукня, яку пошили безкоштовно і в якій двічі виходили заміж

Gazeta.ua розповідає історію весільної сукні, яка була в родині черкащанки Людмили Таран.

«На весілля моїх батьків Ольги Черненко та Андрія Василенка прийшли понад 30 людей. Запросили родичів, друзів. сусідів. Це було 1947-го в місті Городище Черкаської області. Досі фото збереглися, – розповідає черкащанка 70-річна Людмила Таран. – Сукню для нареченої шила Євдокія Заїка. Вона жила в селі Мліїв під Городищем. Була далекою родичкою мамі, тому за роботу нічого не взяла».

Сукня з білого шовку. Довга – до щиколоток, на стегнах вужча, а внизу пишніша. З широким рукавом і невеликим вирізом на грудях.

Нареченому було 29 років.

Нареченій – 24. Посватати Ольгу ­допоміг його батько.

«Після війни людей у місті мало залишилося, – продовжує Людмила Андріївна. – Батько довго не одружувався. Тоді мій дід порадив йому взяти за жінку когось із доньок Григорія Черненка – Женю або Олю. Вони дуже гарні дівчата були. Обрав Ольгу. Після весілля переїхали в село Снігурівка на Миколаївщині. Батько був ветеринаром у колгоспі. Працював із четвертої ранку до ночі. Мама виховувала нас із сестрою, доглядала за господарством. Усе життя мріяли повернутися на батьківщину – в Городище. Не судилося, у 60 років батько помер. Перехворів на бруцельоз, заразився від тварин».

Через майже півстоліття у тій самій сукні пішла під вінець онука Ольги Григорівни та Андрія Олексовича – Олена.

«То був 1993 рік, – каже Людмила Таран. – Так мені хотілося, щоб Олена в цей день була схожою на мою маму. Зять Олег був не проти. Донька спершу не хотіла. Але я її вмовила. Мама була світлою, хорошою людиною. Від неї завжди йшло тепло. Та сукня для нас – як оберіг. Звісно, трохи її осучаснили. Підшили до низу мереживо з ромашками. Вийшло дуже гарно».

У червні Людмила Таран віддала весільну сукню своєї матері у краєзнавчий музей.