Федір Німчин стріляв у Ігоря Гіркіна

Військового із Чорнобаю нагородили орденом Мужності

З 39-річним Федором Німчиним із села Степове Чорнобаївського району зустрічаємося у сквері за Черкаською обласною держадміністрацією. Чоловік – коротко стрижений, одягнений у чорну футболку, темні брюки й чорні туфлі.

– Ледве вирвався з госпіталю, – каже. – Вчора ми закидали місцевий Держгеокадастр яйцями, бо три роки хлопцям землю не дає. Тепер головний лікар заборонив відлучатися. Я непомітно втік, – сміється.

За фахом Федір – будівельник. У лютому 2014 був на Майдані.

– 17 лютого поїхав додому, бо 18 в мене день народження. Хлопці сказали, щоби їхав додому, – розповідає. – А за кілька днів мене викликали у воєнкомат. Направили в Білу Церкву, в штурмову роту, де я служив у 1997 році. Через 10 днів – в Маріуполь, охороняти аеропорт. Зайняли старі казарми в селищі Старий Крим. Ледве встигли, бо не встигли обжитися, як припливли катери з окупованого Криму. Ми їх шуганули з АГС (автоматичних гранатометів – «ГПУ»). Прицільно не били, а лише лякали. Бо мали наказ не спровокувати бій. Вони відступили й зрозуміли, що тут десант не висадиш. Добре пам’ятаю, що тоді ще не було волонтерів і нам допомагав Ляшко. Привозив допомогу. Пораненого хлопця (шматки бетону вибили йому око), відвіз у Німеччину на лікування.

Наприкінці березня – початку квітня Федора з товаришами направили в район Волноваха – Гранітне.

– 9 травня ми допомагали «Азову» звільняти Маріуполь. Згодом – Зайцеве. Там знайшли тіло фермера, яке бойовики не дозволяли хоронити. Вся його вина була в тому, що привіз українським солдатам три барани. Місцеві боялися щось у магазині продати. Зачиняли двері просто перед нами.

У липні 2014 року частина Федора опинилася між Торезом і Сніжним.

– Основні наші сили пішли на Савур-могилу. Ми – два штурмові взводи, понтонники й розвідники (загалом 132 військових) мали забрати понтон і йти до наших. Але далі піти не змогли. Нас оточили з двох боків, а з третього був російський кордон.

Німчин каже, що далі розпочалося пекло.

– Сєпари стріляли майже цілодобово. Росіяни гатили «Градами» з Куйбишевого, що на їхній території. Хлопців косило як косою. Росіянам було привично вбивати. В них і чеченська війна й інші конфлікти. А ми – мирні люди. Той – будівельник, той – шофер, той – фермер. Для нас це був не дурдом, а справжнє пекло. Боєкомплект закінчувався. Їсти й пити – нема що. До картопляних городів годі було добратися – косив снайпер. Зранку збирали росу з трави. З річки воду пити було неможливо. В ній плавало повно трупів. І наших і їхніх. Якось наш останній танк заїхав на понтон. Його невдало виставили. Танк перекинувся й упав у воду. Люк водія там заварений був. У Міусі глибина велика – до 5 метрів. Усі хлопці утопилися. Я не чув, але пацани казали, що довго було чути їхні крики про допомогу.

Федір каже, що йому пощастило з позицією.

– З боку Росії мене захищала гранітна скала. Снаряди перелітали через неї. Сєпари з Кожевні стріляли в недоліт – боялися бити по нас, бо за кілька метрів був російський кордон. Можна було не розрахувати й ударити туди. Правда, одного разу «гради» з Росії прилетіли без запалу. Було лише кумулятивне паливо. На болванках хтось написав: «Братья-славяне, помогаем, как можем!»

Кілька разів українці просилися прориватися з оточення.

– Комбат заборонив. Сказав, що тоді вони зайдуть у тил нашим. Найдовший бій тривав 22 години. Уже не розумів, на якому я світі. Крили «Піонами» (крупнокаліберними гарматами – «ГПУ»), САУ (самохідні артилерійські установки). Дійшло до того, що зі 132 залишилося 8 бійців. Закінчувався боєкомплект. Розбили генератор. Добре, що телефон «сігма» держав заряд два тижні. Якось уночі полізли до них. Захопили зброю, боєкомплект й індика – їхнього талісмана. Було що їсти. Коли не можна було вилазити – кидали кішки й тягли їхні автомати до окопу. Згодом отримав поранення. Почався приліт і я не встиг вискочити з бліндажу. Добре, що вже на виході був і не завалило. Побратим вернувся й витягнув. Ліву ногу посікло осколками, – закочує штанину й показує шрами. – Ось тут найбільший стирчав. Я його сам діставав. Два дні глухий був – нічого не чув. Хлопці плескали по плечу й показували, куди стріляти. Підмоги ми не дочекалися. Комбат казав, що відправляв до нас чотири групи. Жодна не пробилася.

За кілька днів до трагедії «Боїнга» «Малазійських авіаліній» на позицію українців приїхав Ігор Гіркін.

– Вийшов із джипу. Поруч – беха (бойова машина піхоти – «ВЧ») Іде в супроводі двадцяти тілоохоронців. Спочатку наближалися до нас як має бути – перебіжками. Потім розслабилися. Думали, що вже вибили. Пішли у весь зріст. Ми підпустили на 30 метрів, бо боєкомплекту майже не було. Вирішили бити напевне. Цілилися в Гіркіна. Я його добре впізнав за 30 метрів. Дали кілька черг. Охоронці попадали, а Гіркіна решта вихопила й відволокла. Потім нарахували на тому місці 8 трупів.

Федора врятував скандал довкола лайнера «МH-17».

– Ми знали, що вони щось нове приволокли. Не думали, що то «Бук». Трал було здалеку чути. Думали, по нас чимсь новим стрілятимуть. Коли – ні. Тиша. Раптом спалах у небі й шматки заліза почали падати. Думали, що сєпари збили наш літак. Перед цим кілька збивали. Коли раптом настала тиша. Бачили у трубку з окопу, як на місце падіння понаїхало повно російських чинів. Обстріли припинилися. Ми подзвонили комбату. Каже:

– Тікайте, поки момент.

Знайшли кілька останніх мін і підірвали понтон. Сіли у захований у посадці «ЗіЛ». Кинули туди документи своїх загиблих і чужих. Везли їх у цинковому ящику. Кілька разів змінювали напрям. Але росіянам було не до нас. Вони метушилися довкола збитого літака. Так пробилися до своїх. Там відсипався дві доби. Потім мене відправили в госпіталь імені Мечникова в Дніпро.

Після шпиталю Німчин воював на маріупольському напрямку. Взимку 2015 захищав Дебальцеве. Ще раз був поранений у плече осколками від протитанкової керованої ракети.

– Ось ще один шрам, – відкочує футболку на правому плечі. – Те, що пальці посікло, я й пораненням не вважаю. Мєлоч. Демобілізувався в березні 2015 року.

Федір одружений, має двох дітей. Сину Іллі – 15 років, доньці Вікторії – півтора.

Юрій СТРИГУН

Избранные посты
Недавние посты
Архив
Поиск по тегам
Мы в соцсетях
  • Facebook Basic Square
  • Twitter Basic Square
  • Google+ Basic Square

Copyright © 2014. Всі права захищені.

  • White Facebook Icon
  • White Twitter Icon
  • Google+ Clean